Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Одинадцять книг про війну на Донбасі, які варто прочитати кожному

Опубліковано

Це добірка абсолютно різних та подекуди протилежних книг про російсько-українську війну. У них немає надмірного героїзму, пафосу чи ідеалізації. Це чесні історії, в яких батальні сцени відходять на другорядний план. Зрештою, це книги не лише про війну, а й про життя в країні, яка воює. Про повернення, пошук себе та порятунок. 

«Точка нуль» Артема Чеха

Фото: Читомо

Артема Чеха мобілізували в травні 2015 року. Збірка «Точка нуль» – це не література про бої, смерті та втрати. Натомість це можливість побачити реальність, у якій опинився письменник, його ж очима. Чех не ідеалізує образ українського військового, уникає пафосу та героїзації. Для нього важливіше – передати справжній образ, оголити реальні проблеми та не збрехати читачам.

Збірка подібна на щоденник, репортаж чи навіть документалістику. Це короткі фіксації окремих випадків, історії зі служби. Спочатку книга мала бути втричі більшою, та з особистих причин Чех вирішив не публікувати всього. Та й тезу про те, що «Точка нуль» – це книга про війну, Артем відкидає.

«Ця книга не про війну, а про мене – людину, яка мало дотична до війни, до таких агресивних брутальних речей, як зброя – у тих умовах, у яких я опинився. Для мене насамперед було важливо показати себе, сором’язливого, трохи боягузливого хлопця, який потрапив у таку дивну річ, як армія і війна», –розповідає Артем Чех.

«Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук

Для Якимчук війна на Донбасі – знайома та близька. Вона народилася на Луганщині, а рідне місто письменниці наразі перебуває під російською окупацією. Сама авторка називає тексти документальними та навіть автобіографічними, адже в них йдеться про найцінніших та найближчих для неї людей – батьків.

«Мої батьки – це ті люди, про яких я пишу у віршах. Тато – шахтар. Він пропрацював 22 роки в шахті. Мама раніше працювала в садочку, але від тоді як його закрили, почала роботу на вуглепереробній фабриці. Тому я багато часу провела на фабриці, а також знаю, що таке шахта», – каже авторка.

А ось, як описує збірку письменник Сергій Жадан: «Книга сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана. Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов”.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

«Світлий Шлях» Станіслава Асєєва

Журналіст Станіслав Асєєв понад два з половиною роки провів у полоні російських бойовиків в Донецьку. «Світлий Шлях» – це книга, написана наодинці із самим собою та без можливості щось занотувати на папері. Книга про людину, яка опинилася в концтаборі на окупованій території.

«Це просто книжка про людину, чим вона є, ким, нащо здатна. Єдиною розвагою, коли я потрапив у підвал, було ходити від стіни до стіни. І це купа часу, аби створити щось у голові. У підвалі був цілодобовий нагляд, коли почав записувати, то прийшла охорона і прочитала, показала адміністрації. Дописати вдалося вже в колонії», – поділився Асєєв.

«Інтернат» Сергія Жадана

Фото: texty.org.ua

Роман Жадана – це ще один погляд на війну зсередини. Автор розповідає про шкільного вчителя Пашу, якому попри всю аполітичність та небажання бути причетним до війни, доводиться відправитися в епіцентр подій, аби забрати з практично окупованого міста свого племінника. Жадан повністю відмовився від топографічних назв, утім очевидно, що головний герой вирушає в Дебальцеве. Саме в ту мить, коли українська армія залишає місто.

Чому немає конкретних назв та чітких орієнтирів «свій-чужий»? Тому що Пашка сам не може визначитись, кого підтримувати, і чи варто це взагалі робити. І в цьому – головний фокус роману. Жадан не прагнув розповісти про війну через призму власного волонтерського досвіду чи з допомогою знайомих військових. Його мета – показати звичайних людей, які опинилися на лінії фронту.

«Ми любимо говорити про настрої цивільного населення, але, насправді, не так багато з нас дійсно намагаються зрозуміти, чим керуються місцеві мешканці при тому, чи іншому виборі, чим вони керуються, пристаючи до тієї чи іншої позиції. От власне про це хотілося поговорити», – ділиться Жадан.

«Моноліт» Валерія Пузіка

Фото: qirim.news

Після виходу книгу «Моноліт» одразу охрестили збіркою про війну, хоча таке визначення є доволі суперечливим. Збірка оповідань охоплює значно ширший період: із самого дитинства автора до періоду його перебування на фронті. Може здатися, що це автобіографічні тексти, утім сам Пузік це заперечує. Натомість називає «Моноліт» книгою про «посттравматичний синдром і людську пам’ять».

«Це книга про «наших мертвих вчителів». Звісно, кожен вкладе у це поняття щось своє, – і це правильно. Книга, по-перше, непроста, вона має декілька рівнів «повернення»; деякі персонажі переходять з оповідання в оповідання, деякі герої ховаються під позивними. Для мене «Моноліт» – це роман у тринадцяти оповіданнях, які не мають чіткої хронології. «Моноліт» – це хроніка подорожі людського духу, адже у книзі є тексти 2012 року, що були написані ще до Майдану та війни, і власне тексти які писалися після повернення із зони бойових дій. І більшість текстів після війни писалися для того аби зафіксувати стан», – каже автор.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

«Східний синдром» Юлії Ілюхи

Фото: Клуб сімейного дозвілля

Це вигадана історія письменниці та волонтерки Юлії Ілюхи, яка насправді перетинається з життями сотень ветеранів. Захисників, які, повернувшись із фронту, внутрішньо залишаються на війні. Це книга про посттравматичний синдром, про проблему повернення в мирне життя тих, хто ризикував власним заради нашої свободи.

Роман Ілюхи значно глибший, аніж просто історія трьох людей. Це прохання та заклик звернути увагу на питання реабілітації. Адже насправді Вася, Макс та Таня – це не троє людей, це тисячі ветеранів, які потребують допомоги та розуміння.

«Це книга для тих, хто не був в місцях бойових дій. Війна в романі присутня, але це – не головна тема. Тут немає батальних сцен чи кривавих подробиць. Спершу – передісторія героїв, потім вони зустрічаються на Донбасі, потім розходяться у своє життя, але воно змінюється під впливом того досвіду, який вони отримали на війні. І кожен із них намагається здолати свій східний синдром», – розповідає письменниця.

«Точка неповернення» Дмитра Вербича

Фото: Читомо

Дмитро Вербич – доброволець, колишній командир 3-ї роти 5-го окремого батальйону ДУК ПС, захисник Донецького аеропорту. Його книга – це історія про війну та людей, яких ця війна докорінно змінила. Точка неповернення – це дорога на фронт, після якої життя вже не буде таким, як колись.

А ще це книга про чесність та відвертість. Про російських спецназівців, бойовиків, складнощі, голод, холод і перших добровольців, які часом їхали на передову, маючи з собою лише ножі. 

«Це практично музейна колекція людських фактур, ситуацій, характерів, доль, мотивацій, причин і наслідків. Але головним героєм в ній, звичайно ж, є війна. Війна як вчинок, як трагедія, як скажена пригода, як «двіж», як дурість, як любов, як авантюра, як втрата, але й як своєрідна дорогоцінність. Тут вона настільки опукла, що сприймається як окремий людський персонаж, як щось цілком антропоморфне. Щось, з чим можна поговорити, перекурити, мовчки потужити», – пише у своїй рецензії Іван Семесюк.

Читайте також: «Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

«Сліди на дорозі» Валерія Ананьєва

Книга Ананьєва – це можливість в прямому сенсі слова зазирнути в 2014 рік та побачити на власні очі, що відбувалося на Донбасі на початку війни. Як саме? Автор додав до тексту майже 100 QR-кодів, які створюють особливий ефект присутності. Адже за кожним із посилань – фото та відео, які Валерій Ананьєв знімав на передовій. 

Після виходу «Сліди на дорозі» спричинили справжній фурор на видавничому ринку: ветеран відмовився довіряти свої тексти третім особам і видав книгу самостійно. І в нього вийшло: за півтора тижні читачі зробили передзамовлень на пів мільйона гривень.

«Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо», – радить автор. 

«Доця» Тамари Горіха Зерня

Фото: The Village

Тамара Горіха Зерня – волонтерка, яка з 2014 року працювала в зоні АТО. «Доця» стала її дебютною книгою, яка в рік виходу була відзначена премією Книга року ВВС. У головної героїні «Доці» немає імені, і авторка зробила це навмисно: аби не відволікати читачів і дозволити повністю зануритися в сюжет.

Це книга про любов, допомогу, волонтерство і Донбас, який став своєрідною точкою обнулення. Сама там безіменна героїня втрачає все – дім, роботу, надії, родину – і відбудовує життя заново, знаходить нові сенси, нові стимули та цілі. 

«Я писала її насамперед для себе. Я просто не могла її не написати. В голові була історія, яка просилася назовні. І я її виклала на папір. І тепер, щоразу, коли мені хтось пише, що прочитав цю книгу – я завмираю. Таке відчуття, що це перша і єдина людина, яка її прочитала. Щоразу хвилююся, якою буде реакція. Люди пишуть мені, що не думали так про війну. Книга зачіпає тих, хто навіть стояв відсторонено від війни. І для мене це важливо», – каже авторка.

«Наші Котики. Бліндаж» Володимира Тихого та Валерія Пузіка

Фото: Читацький щоденник Росави

Це єдина кіноповість у нашій добірці, і, напевно, єдина книга, в якій про війну на Донбасі розповідають з гумором. Це не приземлені й шаблонні жарти, а гумор, який подекуди виникає від страху та невідомості. Головні герої – Літо, Професор та Грін – добровольці, які до війни навряд чи б перетнулися у мирному житті. Хтось продавав квіти, інший був актором, а Професор – інженером водогінних мереж. До речі, позивні героїв – реальні, їх співавтор Валерій Пузік «запозичив» із власного фронтового досвіду.

Ці троє, здавалося б, абсолютно різних людей, потрапляють на передову в самий розпал війни. Ще до того, як в Україні з’явиться регулярна боєздатна армія. «Наші котики» – це дев’ять трагікомічних історій, перша з яких починається з палаючого Кремля.

«За спиною» Гаськи Шиян

Фото: Видання “Варто жити”

Роман Гаськи Шиян – не так історія про війну на Донбасі, як про те, як це – жити в країні, де триває війна. Особливо, коли ти намагаєшся всіляко оминати та ігнорувати цю тему. Це монолог-сповідь 27-річної Марти, яка побудувала успішну кар’єру в ІТ та насолоджується комфортним життям. До якоїсь миті. Допоки її хлопець не отримує повістку.

Відтоді життя головної героїні змінюється. Їй здається, що суспільство вимагає лише одного сценарію: стань волонтеркою, адже твій чоловік пішов воювати. Та для Марти все не так очевидно, з кожною сторінкою внутрішній конфлікт лише посилюється, зростає за рахунок образи на Макса. Це книга про людину, яка є спостерігачем, а не учасником війни. Марта довго оминала цю тему, допоки війна не натиснула на дзвінок її львівської квартири.

Водночас у цій книзі немає ані звинувачень, ані якихось закликів чи засуджень. Марта  – це, безумовно, спільний образ для багатьох жінок та матерів. Образ, який ще не став популярним серед українських авторів, але також заслуговує на те, аби бути почутим та вислуханим. І така книга мала б з’явитися в Україні рано чи пізно. Здається, вона з’явилася вчасно.

Суспільство

Латвія оголосила про новий пакет військової допомоги для України: що до нього ввійде

Опубліковано

Уряд Латвії схвалив передачу Україні нового пакету озброєння. До нього ввійдуть, зокрема, зенітні установки та безпілотники.

Про це заявила прем’єр-міністерка країни Евіка Сіліня в соцмережах.

Так, офіційна Рига передасть на потреби Сил оборони зенітні установки NBS (імовірно — Mantis) і тактичні безпілотні системи спостереження. За словами посадовиці, це допоможе Україні «покращити як протиповітряну оборону, так і розвідувальні можливості».

Читайте також: Дружина військового напекла та передала більше 3 тонн випічки на фронт

Кожною поставкою ми показуємо нашу підтримку народові України в боротьбі проти росії, яка є найбільшою загрозою для миру та безпеки у світі. Латвія виділяє 0,25% свого ВВП на рік на військову допомогу Україні. Ми продовжимо підтримувати Україну як на двосторонньому рівні, так і разом із нашими союзниками», — підкреслила прем’єрка Латвії.

Нагадаємо, Мінветеранів анонсувало запуск Е-посвідчення для ветеранів у “Дії”.

Фото: Мілітарний

Читати далі

Суспільство

144 мільйони за 7 днів: як українці купували облігації у “Дії”

Опубліковано

Українці за сім днів у застосунку “Дія” купили облігацій на 144 мільйони гривень. Облігації у застосунку “Дія” з’явилися тиждень тому під назвою “Бахчисарай” та “Макіївка”.

Про це повідомляє “Дія”.

“Підтримуйте країну, Сили оборони, задавайте тренди, а ще — обирайте назву для наступної військової облігації в Дії. Перейдіть у Твіттер Дії і напишіть назву міста, яким назвати наступну військову облігацію у Дії”, – повідомили у Дії.

Військові облігації в Дії названі на честь окупованих рідних міст. Загалом зараз доступні цінні папери:

  • Бахчисарай;
  • Керч;
  • Джанкой;
  • Євпаторія;
  • Макіївка;
  • Сімферополь;
  • Асканія Нова;
  • Ялта;
  • Залізний Порт;
  • Нова Каховка.

Читайте також: 10 благодійних ініціатив, які будуть корисними для жителів Харкова та області

Що таке облігації

Облігації — це цінні папери, які випускає держава. Як працює система:

  1. Ви купуєте облігації;
  2. Держава користується грошима;
  3. Повертає вам їх у визначений день із гарантованим прибутком.

Так українці вже придбали 4+ мільйона облігацій, а з уже виплачених заробили 94+ млн гривень. Гроші, які ви вкладаєте, працюють – вони перетворюються на амуніцію, техніку, медикаменти, зарплати медикам та військовим. Потреби фронту зростають – наша підтримка теж має рости.

Нагадаємо, Михайло Федоров повідомив, що військові облігації — це цінні папери й дієвий спосіб підтримати українську економіку та армію.

Фото: Дія

Читати далі

Суспільство

Литва планує спорудити школи-бомбосховища у 6 областях України

Опубліковано

Литовці планують побудувати нові школи-бомбосховища в 6 областях України — на Херсонщині, Одещині, Донеччині, Запоріжжі, Миколаївщині, Сумщині та Чернігівщині. Саме завдяки цій ініціативі відбудеться побудова нових шкіл-укриттів. За його словами, окрім 6 областей ще один такий об’єкт можуть спорудити на Харківщині.

Про це заявив голова литовської програми з відбудови України Co-create Future of Ukraine Артурас Жарновскіс в інтерв’ю «Укрінформу».

«У чому ідея? У деяких українських регіонах діти через повномасштабну війну не можуть ходити до шкіл. Це величезна проблема. А якщо пригадати ще й попередні ковідні обмеження, то виходить, що це вже четвертий шкільний рік, коли діти не ходять до шкіл», — каже Жарновскіс.

Читайте також: У столиці реставрують памʼятка архітектури «Літаюча тарілка»: вона збереже свою автентичність

За його словами, будівництво таких шкіл відбуватиметься «з нуля» — тобто в тих місцях, де раніше не було укриттів. У нових закладах передбачать і антирадіаційний захист.

«Вкотре повторюся: наша мета, аби діти могли повернутися до освітнього процесу з безпосереднім спілкуванням одне з одним і з учителями. А в інших умовах такі приміщення-бомбосховища можна буде використовувати по-різному: для спортивних, культурних занять, будь-якого дозвілля в позаурочний час», — запевняє литовський посадовець.

Жарновскіс також запевнив, що будівництво шкіл-бомбосховищ в Україні зможуть закінчити до кінця 2024 року.

Нагадаємо, раніше ми пояснювали, як стати оператором БПЛА.

Фото: Укрінформ

Читати далі